Совка озима

Види, які пошкоджуються – не менше ніж 140 видів рослин із 36 родин, найбільш сильно – озимі жито і пшеницю, коноплю, картоплю, моркву, цибулю, капусту, тютюн і баштанні культури. З дикорослих рослин віддає перевагу харчуватись на берізці, подорожнику і осоту.

Шкодочинна стадія – личинка.

Тип пошкодження – молоді гусениці пошкоджують лист з нижньої сторони, залишаючи зверху епідерміс, старші вигризають в листках отвори, об'їдаючи їх, залишаючи тільки жилки. У сходів гусениці підгризають листки і стебла на рівні ґрунту, від чого сходи засихають. Іноді гусениці вигризають цибулини і бульбоцибулини.

Кількість поколінь – 2.

Зимуюча стадія –  гусениці останнього віку в ґрунті на глибині 20-25 см.

Умови, які сприяють розвитку шкідника – особливо великою буває чисельність совки на ділянках, засмічених березкою польовою і лободою. Для розвитку шкідника найбільш сприятливі роки з помірною температурою і вологістю.

Заходи захисту від шкідника:

1. Агротехнічні. Велике значення в обмеженні чисельності озимої совки має правильна обробка ґрунту після непарових попередників; міжрядний обробіток ґрунту на просапних культурах. Обробка ґрунту після збирання попередників обумовлює загибель гусениць і лялечок.

2. Біологічні. 1). Застосування дворазового випуску трихограми з розрахунку 50 тис. особин / га; 2). Приваблення комахоїдних птахів. З птахів найбільш енергійними винищувачами гусениць совки озимої є шпаки, граки і галки.

3. Хімічні. Обробка проводиться при наявності двох гусениць на 1 м2 дозволеними для використання інсектицидами.

Морфологія і біологія розвитку шкідника.

Поширена в Україні повсюдно.

Імаго. Метелик розміром 40-50 мм. Передні крила бурувато-сірі (іноді майже чорні) з трьома характерними темними плямами (ниркоподібною, круглою і клиноподібною), облямованими тонкою чорною лінією; задні – у самця білі, у самки – білувато-сірі.

Яйце розміром 0,5 мм, півкулясте, ребристе (16-20 радіусів), з приплюснутою основою; свіжо-відкладене – молочно-біле, згодом темнішає.

Личинка. Гусениці перших трьох віків землисто-сірі або сірувато-рудуваті, матові, останніх віків – з глянцевою епікутикулою, вздовж спини темна вузька смуга; черевних ніг п’ять пар, довжина гусениці шостого віку – до 52 мм.

Лялечка близько 20 мм, червоно-бура, на анальному сегменті два шпичаки.

Зимуючі гусениці витримують зниження температури до -11°С. Успіх перезимівлі залежить від розвитку жирового тіла. Гусениці молодших віків гинуть за температури нижче -5°С. З настанням підвищених весняних температур гусениці піднімаються у верхні шари ґрунту і на глибині 5-6 см заляльковуються в овальних земляних камерах. Розвиток лялечок триває 25-35 діб.

Літ метеликів на півдні починається з середини квітня, в лісостеповій зоні – у третій декаді травня. Початок льоту та його тривалість визначаються метеорологічними умовами року. Метелики активні в присмерки і вночі, удень ховаються під листям бур’янів та в інших укриттях.

Для їх розвитку потрібне додаткове живлення нектаром на квітучій рослинності. Яйця відкладають по одному або невеликими групами на нижньому боці листків і черешків бур’янів, на сухі рослинні рештки або на легкий, добре оброблений ґрунт з рідкою рослинністю. В середньому одна самка відкладає від 470 до 2200 яєць.

Ембріональний розвиток за температури повітря +28…+30°С триває 2-5 діб, а при +10…+12°С – 24 доби.

Гусениці першого покоління з’являються наприкінці травня – на початку червня. Залежно від температури повітря вони розвиваються 20-60 діб. Харчування гусениць спостерігається ввечері і вночі. Вдень вони ховаються з нижньої сторони прилеглих до землі листочків або в поверхневому шарі ґрунту. Закінчивши живлення, гусениці в ґрунті на глибині 1-6 см перетворюються на пронімфу, а через 2-10 діб – на лялечку. Через 11-14 діб вилітають метелики другого покоління, літ яких триває близько двох місяців; яйця відкладають зазвичай у серпні, а наприкінці місяця з’являються гусениці.

Загалом тривалість розвитку одного покоління становить 50-70 діб при сумі ефективних температур 640-780 °С.