П’ядун зимовий

Класифікація шкідника – ряд Лускокрилі

родина П’ядуни

Види, які пошкоджуються – поліфаг, пошкоджує грушу, яблуню, вишню, а також багато дикорослих листяних порід: липу, дуб, в'яз, ліщину, ясен та інші.

Шкодочинна стадія – личинка.

Тип пошкодження – гусениці зимового п’ядуна грубо об’їдають листя, вигризають бутони, квітки та зав’язі, обплітаючи їх павутиною. Пізніше вони повністю об'їдають листя, залишаючи тільки головні жилки. Дорослі гусениці вигризають в молодих зав'язях груші і яблунь м'якоть, а у сливи і вишні – незатверділі кісточки. При масовому вигризанні бутонів і листя дерева не цвітуть, довгий час залишаються без листя, що впливає на утворення плодових бруньок.

Кількість поколінь – 1.

Зимуюча стадія – яйця на пагонах біля основи бруньок.

Умови, які сприяють розвитку шкідника – чисельність зимового п’ядуна обмежує температурний максимум. Для гусениці температурний оптимум лежить у межах +14…+18°С, для лялечок – до +18°С. При вищій температурі відмічається масова загибель шкідника. У зимовий період зниження температури до -35…-40°С спричинює загибель яєць.

Заходи захисту від шкідника:

1. Агротехнічні. Рання осіння оранка ґрунту до виходу метеликів. Культивація в міжряддях і розпушування ґрунту в пристовбурних кругах після завершення розвитку гусениць.

2. Хімічні, біологічні. При чисельності, що перевищує 2-5 яєць на 1 м гілок, потрібно рано навесні, до розпускання бруньок, за температури повітря не нижче +4°С провести обприскування овіцидами. Під час масового відродження гусениць при щільності 4-9 гусениць на 1 м гілок – обробка дерев інсектицидами або біопрепаратами.

Морфологія і біологія розвитку шкідника.

Зони масового розмноження в Україні – Полісся, Лісостеп, гірський Крим.

Імаго. Метелик з різко вираженим статевим диморфізмом. Самець з розмахом крил 20-25 мм; передні крила бурувато-сірі з темними хвилястими поперечними лініями; задні крила світліші, однотонні. Самка бурувато-сіра, з довгими ногами й вусиками, з короткими криловими виростами завдовжки 2-3 мм, які досягають перших члеників черевця; черевце надуте, в дрібних чорних крапках, довжина тіла – 8-10 мм. Самка не літає.

Яйце овальне, розміром 0,8 мм, після відкладання жовтувато-зелене, помаранчеве або жовтувато-рожеве, а перед самим виходом личинок, темно-буре.

Личинка. Гусениця завдовжки 25-28 мм, жовтувато-зелена, голова світло-бура, на спині коричнева поздовжня смуга, по боках тіла по три білі смуги; три пари грудних і дві пари черевних ніг.

Лялечка розміром 12-13 мм, світло-коричнева, з роздвоєним шипиком на кінці черевця, у земляному коконі.

Розвиток зародка в яйці відбувається восени і продовжується навесні. Ембріони, що не потрапили під дію температури нижче 0°С, не можуть завершити розвиток. Для завершення ембріонального розвитку у весняний період необхідна сума ефективних температур 79°С (при порозі +6°С).

Гусениці відроджуються приблизно за 10-12 діб до початку цвітіння яблуні і впродовж 22-28 діб живляться листям і генеративними органами. Гусениці живуть приховано, між листками скріпленими павутиною. Завершивши живлення, гусениці спускаються на павутинних нитках і заглиблюються в ґрунт на 5-10 см, де в земляній колисочці заляльковуються. У стані діапаузи лялечка залишається до осені, впродовж 3-4 місяців.

Метелики виходять у вересні, а в лісостепових районах навіть в жовтні. Самки переміщуються на дерево і після запліднення протягом 11-30 днів відкладають яйця по одному або невеликими групами на кінцях гілок. Плодючість – 250-300 яєць.

Сприятлива температура для метеликів +5…+11°С. Вони без особливих втрат переносять короткочасні зниження температури до мінус 15°С.

Ембріональний розвиток починається восени і припиняється у фазі зародкової смуги, оточеної оболонками, після чого настає діапауза до весни наступного року.