Пильщик грушевий плодовий

  • Українська назва: Пильщик грушевий плодовий
  • Російська назва: Пилильщик грушевый плодовый
  • Латинська назва: Hoplocampa brevis Klug.

Класифікація:
  • Ряд: -
  • Родина: -
  • Пік активності: Квітень - Травень

Де спостерігаються симптоми:
На плодах
Препарати

Фенологічний календар розвитку

Фенологічний календар розвитку

пильщика грушевого плодового (кількість поколінь – 1)

 

Фаза розвитку

Квітень

Травень

Червень

Липень

Серпень

Вересень

Жовтень

1

2

3

1

2

3

1

2

3

1

2

3

1

2

3

1

2

3

1

2

3

Личинка

Лялечка

Імаго

Яйце

Личинка

0

+

 

0

+

 

 

+

 

 

+

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Загальні відомості та цікаві факти про Пильщик грушевий плодовий

Класифікація шкідникаряд Перетинчастокрилі

родина Cправжні пильщики

Види, які пошкоджуються – монофаг, пошкоджує тільки грушу. Є одним з найнебезпечніших шкідників груші.

Шкодочинна стадія – личинка.

Тип пошкодження – личинки 1-го віку, не виходячи на поверхню, прогризають кільцеподібний хід-«міну» біля основи чашечки, а після першого линяння проникають у зав’язь плода. У насіннєвій камері личинка з’їдає зачатки насіння і всю серцевину, після чого здійснює ще три переходи з плода в плід. Пошкоджені плоди обпадають.

Пошкодженість плодів від життєдіяльності пильщика може досягати 60-80%, а іноді урожай на значній площі гине повністю.

Кількість поколінь – 1.

Зимуюча стадія – личинки в коконі в ґрунті на глибині 5-15 см, окремі особини – до 20-25 см.

Умови, які сприяють розвитку шкідника – особливо велику загрозу урожаю пильщик грушевий плодовий створює в садах, розташованих у вологих місцях, а також в зрошуваних насадженнях.

Заходи з захисту Пильщик грушевий плодовий

Заходи захисту від шкідника:

Ті самі, що й для пильщика яблуневого плодового.

Морфологія Пильщик грушевий плодовий

Морфологія і біологія розвитку шкідника.

Трапляється в Україні повсюдно, особливо численний у Закарпатті, Криму та Степовій зоні України.

Імаго завдовжки 4-5 мм; забарвлення рудувато-жовте з легким почорнінням у верхній частині грудей і черевця; птеростигма на прозорих крилах жовтувата. Крила прозорі з жовтим жилкуванням і такого ж кольору криловою стигмою. Основа стигми – бура. Ноги жовті. Черевце зверху чорного кольору, знизу суцільно жовте.

Яйце розміром 0,6 мм, білувате, блискуче, овальної форми.

Личинка завдовжки до 10 мм, жовтувато-біла, голова жовтувата з бурою плямою зверху.

Лялечка розміром 6-7 мм, в щільному овальному коконі. У лялечки ясно видно вусики, ротовий апарат і ноги, притиснуті до тіла. Тіло світле. Покрови ніжні, м'які, голі, без шипів і щетинок. На кінці лялечки знаходиться шкурка личинки – екзувій.

Личинки заляльковуються весною при прогріванні ґрунту до +7°С на глибині 10 см, що збігається в часі з початком набрякання бруньок груші. До 20% личинок, які перезимували, залишаються в діапаузі до наступного року.

Через 11-14 діб після початку заляльковування виходять імаго – у період відокремлення бутонів груші. Літ дружний і триває 15-17 діб. Самці трапляються рідко, у зв’язку з чим спостерігається партеногенез. Із незапліднених яєць розвиваються самки. Упродовж 4-6 діб самки живляться нектаром і пилком кісточкових порід і дикої груші, які рано цвітуть. Яйця відкладають у надрізи, зроблені за допомогою яйцекладу в тканині оцвітини, квітколожа, біля основи чашолистків, по одному в бутон. Плодючість – 30-40 яєць.

У яєчниках самки, яка щойно вийшла, міститься в середньому 19 яєць. У зв’язку з поступовим дозріванням яєць тривалість їх відкладання розтягується до 10-14 діб. Відкладання яєць відбувається чітко у межах фенофази «відокремлення і забарвлення бутонів» груші. Тому воно починається на ранніх і завершується на пізніх сортах груші. Через 6-8 діб відроджуються личинки. Личинка розвивається 20-34 доби, в середньому 26 діб, проходячи за цей період п’ять віків. Завершивши живлення, личинка прогризає вихідний отвір і переходить у ґрунт на коконування, де й залишається до весни наступного року.