Попелиця кров’яна

Види, які пошкоджуються – пошкоджує яблуню, рідше – грушу, айву, іргу, горобину, кизильник.

Шкодочинна стадія – личинка, імаго.

Тип пошкодження – висмоктування клітинного соку з молодих пагонах і черешків листків, коренів. Колонії попелиць добре помітні завдяки білосніжному пушку, який їх вкриває. Під дією ферментів слини попелиць на гілках і корінні відбувається ненормальне розростання тканин, утворення пухлин і наростів. Кора в цих місцях розтріскується і вкривається виразками. У тріщини проникають мікроорганізми, які спричинюють гниття і руйнування деревини. У пошкоджених дерев затримується, а іноді зовсім припиняється ріст, знижується урожай, погіршується якість плодів. У разі значних щорічних пошкоджень дерева через два-три роки перестають плодоносити, засихають і гинуть.

Кількість поколінь – упродовж вегетації може мати різну кількість поколінь залежно від ареалу поширення: від 18 – у Степу, 13-15 – у центрі України до 8-10 – на Буковині, Вінниччині, Хмельниччині, Тернопільщині.

Зимуюча стадія – личинки першого й другого віків на корінні дерев, а також у тріщинах кори штамбів і скелетних гілок.

Умови, які не сприяють розвитку шкідника – у холодні зими, при зниженні температури до –20°С, відмічається масова загибель личинок, які знаходяться на штамбах і в кроні дерев.

Заходи захисту від шкідника:

1. Карантинні. Дотримання карантинних заходів. Ретельне обстеження посадкового матеріалу.

2. Біологічні. Розселення афелінуса в нові осередки шкідника. З цією метою з осені заготовляють живці яблуні з муміями попелиць, заселених афелінусом. Навесні живці розвішують по 15-20 на 1 га.

3. Хімічні. У веснянолітній період при чисельності, що перевищує 10-12 колоній попелиць на 100 молодих пагонів, дерева обробляють інсектицидами.

Морфологія і біологія розвитку шкідника.

Карантинний вид і донині є об’єктом зовнішнього і внутрішнього карантину. Завезений до Європи з Північної Америки 200 років тому. Донедавна шкідника виявляли лише в садах Закарпаття, Криму і південно-східних областей України: Запорізької, Херсонської, Миколаївської, Одеської. На сьогодні ареал заселення кров’яної попелиці значно розширився: крім названих регіонів, вона є постійним шкідливим видом у багаторічних насадженнях Буковини, Тернопільщини, Хмельниччини, Вінниччини, Черкащини, що загалом охоплює близько 100 тис. га.

Імаго. Безкрила партеногенетична самка завдовжки 1,8-2,5 мм, яйцеподібноеліпсоїдної форми, червонувато-бура, вкрита білими воскоподібними нитками, вусики 6-ти членикові, хвостик широкий, заокруглений. Крилата партеногенетична самка – 1,8-2,3 мм, видовженоеліпсоподібна; розмах крил 5 мм; голова, груди, ноги чорно-бурі, черевце коричневе; вусики 6-ти членикові. Статеноска подібна до крилатої партеногенетичної самки. Амфігонне покоління не має хоботків. Самка розміром 0,8-1,1 мм, яйцеподібна, яскраво-оранжева; вусики 6, рідше 5-ти членикові; ноги білі; очі чорні, багатофасеткові. При роздавлюванні попелиці витікає червоно-бура гемолімфа (звідси назва виду).

На початку руху соку за температури +5…+6°С личинки, що зимували в кроні, пробуджуються і розпочинають живлення. Личинки, які зимували на корінні, пробуджуються за температури ґрунту +7…+8°С і переходять у крону дерева, де також починають живитися. Розвиток личинок триває 20-25 діб, після чого вони перетворюються на весняних партеногенетичних самок, які відроджують 150-200 личинок. Плодючість другого і наступного поколінь – 30-50 личинок. Личинки рухливі і можуть переповзати на значні відстані і розносяться вітром. Активне розселення в Криму припадає на другу половину травня.

У літній період розвиток одного покоління завершується за 10-13 діб. У другій половині літа з’являються крилаті самки-розселювачки, які розлітаються і утворюють нові осередки шкідника. В умовах України та в Європі попелиця кров'яна розмножується виключно партеногенетично. Восени з’являються крилаті статеноски, які відроджують самок і самців. Після запліднення самки відкладають по одному яйцю. Навесні з яєць відроджуються личинки і гинуть, оскільки не можуть живитися соком яблуні. Упродовж вегетаційного періоду спостерігається два максимуми попелиці: перший – у травні-червні, другий – наприкінці серпня – у вересні.

Насамперед попелиця заселяє молоді пагони й черешки листків. У жарку суху погоду (липень, серпень) умови для розвитку попелиці погіршуються і починається переселення личинок у ґрунт на коріння. Вони розміщуються на глибині до 30 см. Масовий перехід в місця зимівлі припадає на жовтень.

Варто зазначити, що рівень заселення дерев яблуні шкідником різниться залежно від їхнього сортового асортименту. Встановлено, що найзаселенішими (2-3 бали) були дерева сортів, плоди яких були забарвленими та мали солодкий смак (тобто з більшим вмістом цукрів), наприклад: Слава Переможцям, Гала, Чемпіон, Еліза, Катерина та ін.; дещо менше (1-2 бали) – дерева сортів Мелба, Джонавелд, Джонаголд, Айдаред тощо. Найменший рівень заселення (0,1-1 бал) спостерігали в насадженнях яблуні сортів Бойкен, Сніговий кальвіль, Ренет Симиренка та ін.